Дата публікації
28.12.2023
Дата оновлення
12.01.2024

Аніс

Fructus Anisi vulgaris

Ганус

Опис

Аніс звичайний, або ганус — трав’яниста опушена рослина родини селерових. Анісу плоди — стиглі та висушені плоди культивованої однорічної рослини. Вони мають яйцеподібну або оберненогрушеподібну форму, з боків злегка приплющені. Складаються із двох невідокремлених напівплодиків, що можуть розпадатися при дозріванні. Поверхня плоду шорстка. Особливість плодів анісу — борозенчаста поверхня: на ній помітні десять поздовжніх, прямих, ниткоподібних білуватих реберець. Колір плодів жовтувато-сірий або бурувато-сірий. Запах сильний, ароматний. Смак солодкувато-пряний.

Склад

Плоди анісу містять ефірну олію (від 1 до 6 %), до якої входять анетол (ароматичний ефір, що надає анісу специфічного запаху), метилхавікол, якому теж належить значна частка (10 %), анісовий альдегід, анісовий кетон, анісова кислота. Також аніс містить жирну олію, білкові речовини, фурокумарини.
Аніс

Фармакологічна дія

Плоди анісу надають відхаркувальну, жарознижувальну, сечогінну, лактогінну, антиспастичну, протизапальну, антимікробну дію; нормалізують перистальтику та газоутворення в шлунково-кишковому тракті.
Лікарські збори і рослини, згадані в матеріалі

Зміст

Загальна інформація

Аніс звичайний відноситься до окремої групи рослин, які називають пряноароматними. До неї ж входять, наприклад, кмин, коріандр, фенхель, кріп. Особливість перелічених видів у тому, що їх одночасно активно використовують у харчовій переробній промисловості та у фармакології.

Аніс звичайний, або ганус — трав’яниста опушена рослина, що належить роду селерових (інші назви — зонтичні, окружкові або парасолькові).

Її життєвий цикл триває протягом одного вегетаційного періоду, що становить від 120 до 140 днів. Батьківщиною анісу вважають Малу Азію. Сьогодні він зустрічається як здичавілий лише в Греції. Проте рослину широко розводять у Північній Африці, Південній Європі, Індії, Америці.

В Україні аніс культивують, передусім, у лісостеповій зоні. Загалом посівна площа під рослиною становить 90–110 тис./га.

Біологічні особливості

Аніс найкраще зростає на легких та середньосуглинкових чорноземах. На глинистих і піщаних грунтах рослина почувається некомфортно.

Аніс звичайний дуже любить світло і тепло, не переносить затінення. Для того, щоб насіння рослини проросло, температура ґрунту має бути не нижчою ніж 4–5 °C. Крім цього, достатньо високим має бути і показник зволоження чорнозему.

Особливо інтенсивно аніс починає вбирати вологу на етапі проростання насінини. Якщо ж вологи недостатньо, рослина зацвітає: на ній з’являється невелика кількість зелені та мало насіння.

Після потрапляння у ґрунт насіння анісу сходить приблизно через 17–25 днів. Залежить усе, насамперед, від температурного режиму: чим холодніше, тим довше часу займає проростання.

Ботанічна характеристика

Аніс звичайний виростає заввишки від 20 до 80 см (за іншими даними — до 1 м). Його стебло прямостояче, циліндричне, борозенчасте, розгалужене у верхній частині.

Рослина густо вкрита листками різної будови. Вони розташовані на стеблі почергово і презентовані трьома різновидами: нижні — на довгих черешках, серцеподібні, серединні — на коротких черешках, трироздільні, верхні — двічі- або тричіперисторозсічені.

Квітки анісу — дрібні, п’ятипелюсткові, білого кольору. Вони зібрані у складні зонтики, що об’єднують 7–8 простих, в кожному з яких може бути від 7 до 20 квіток. Суцвіття розміщуються на довгому квітконосі.

Часто аніс звичайний ототожнюють із бодяном, інша назва якого — теж аніс (зірчастий, китайський тощо). Ці рослини справді далекі родичі, тому мають схожий аромат і смак. Проте бодян — це тропічне дерево родини лимонникових, що походить із Китаю.

Лікарська сировина

Аніс звичайний зацвітає у червні-липні, а в серпні з’являються його плоди. Саме ця частина рослини використовується з лікувальною метою.

Плоди анісу — грушеподібні або яйцеподібні двосім’янки: складаються із двох з’єднаних між собою напівплодиків — мерикарпіїв. Проте при дозріванні вони можуть розпадатися.

Кремокарпій анісу дещо латерально сплющений, 3–5 мм завдовжки та близько 3 мм завширшки. Мерикарпій, у свою чергу, має випуклу зовнішню сторону й плоску внутрішню.

Плід анісу зеленувато-сірий або жовтувато-сірий і вкритий невеликою кількістю коротких волосків. Володіє інтенсивним солодкуватим ароматом і пряним смаком.

Особливість плодів анісу — борозенчаста поверхня: на кремокарпії помітні десять поздовжніх, прямих, ниткоподібних білуватих реберець — по п’ять на кожному мерикарпії. У проміжках між ними розміщуються канальці, наповнені ефірною олією: саме завдяки їй анісові плоди цінні як в медицині, так і парфумерії, харчовій промисловості та інших галузях.

Заготівля сировини

Збір урожаю анісу звичайного проводять тоді, коли дозріває половина його плодів. Стебла при цьому дещо жовтіють, а плоди на центральних зонтиках змінюють колір на бурий. Дозрілі плоди повинні бути здоровими — мати колір та пряний запах, властивий нормальним плодам.

Збір насіння анісу важливо розпочати вчасно, адже дуже зрілі плоди швидко осипаються.

Особливості збору, сушки та зберігання

Для збору великої кількості врожаю анісу використовують спеціальні збиральні машини. А в процесі заготівлі сировини на невеликих плантаціях аніс скошують серпом або косою, а потім згрібають у валки чи в’яжуть у снопи; або зрізають зонтики ножицями й формують із них невеликі пучки. У такому вигляді сировину досушують у приміщеннях з хорошою вентиляцією або під навісом.

Потім — обмолочують та очищують від землі, піску, часточок стебла, листя, насіння інших рослин.

Ретельно очистити плоди анісу від сторонніх домішок можливо лише на спеціальному виробництві. Тож найкраще плоди анісу купувати в аптеці.

Допустимо також заготовляти злегка потемнілі плоди анісу, якщо вони втратили свій природний колір у зв’язку з несприятливими умовами збору врожаю.

Зберігають лікарську сировину в сухому, прохолодному, захищеному від світла місці. За таких умов плоди анісу не втрачають своїх цілющих властивостей протягом трьох років.

Лікувальні властивості

З цілющою метою використовують плоди анісу, з яких готують різноманітні лікувальні засоби чи які просто розжовують, а також ефірну анісову олію.

Маса 1000 плодів анісу не перевищує 4 г. А щоб отримати кілограм анісової олії, потрібно переробити 50 кг насіння.

Крім реалізації у чистому вигляді, фармацевтичні виробники використовують насіння анісу у виробництві грудних, потогінних, послаблювальних зборів.

Компанія «Ліктрави» включила плоди анісу до збору «Лактафітол» — рослинного засобу для збільшення кількості грудного молока у мам, що годують.

Олія анісу, у свою чергу, входить до анісово-нашатирних крапель, грудних еліксирів, сухої мікстури й таблеток від кашлю, сумішей для інгаляції тощо.

Хімічний склад і біологічна дія

Як лікарська сировина, плоди анісу мають насичений хімічний склад.

Найперше — вони містять від 1 до 6 % ефірної олії. До неї входять:

  • анетол — ароматичний ефір, що займає 80–90 % складу і надає анісу специфічного запаху;
  • метилхавікол, якому теж належить значна частка — 10 %;
  • анісовий альдегід;
  • анісовий кетон;
  • анісова кислота.

Крім цього, плоди анісу багаті на:

  • жирну олію (10–25 %);
  • білкові речовини (до 19 %);
  • фурокумарини.

Перелічені сполуки забезпечують анісу спектр таких властивостей:

  • відхаркувальну;
  • жарознижувальну;
  • сечогінну;
  • антиспастичну;
  • протизапальну;
  • антимікробну;
  • загальнозбуджувальну.

Застосування в медицині

У медицині препарати анісу звичайного найбільш широко застосовують при захворюваннях органів дихання:

  • бронхіті;
  • трахеїті;
  • бронхопневмонії;
  • коклюші;
  • бронхіальній астмі;
  • бронхоектатичній хворобі;
  • гангрені легень.

Плоди анісу пригнічують розвиток мікробів, знімають запалення і стимулюють відходження мокротиння.

Атенол, що міститься у складі ефірної олії анісу, подразнює слизову оболонку бронхів, зумовлюючи рефлекторне збудження дихання і посилюючи роботу війчастого епітелію. У такий спосіб підвищується тонус бронхів та активізується секреторна функція слизових оболонок. Мокротиння легше відхаркується, і разом із ним — з органів дихання активно експортуються продукти запалення.

Завдяки дії, спрямованій на очищення легенів і бронхів, засоби на основі насіння анісу рекомендують вживати курцям.

Для приготування відхаркувальних засобів плоди анісу застосовують як у чистому вигляді, так і в поєднанні з іншою лікарською сировиною, наприклад, із коренем солодки чи насінням льону.

При захворюваннях органів дихання зазвичай використовують настій із плодів анісу. Для цього 1 ст. л. перетертих плодів заливають склянкою окропу та настоюють у термосі. Через годину — проціджують. П’ють засіб теплим по столовій ложці через кожні дві години.

Такий настій із плодів анісу застосовують також для полоскань при ларингіті, фарингіті, ангіні, а також охриплості чи втраті голосу. Він зменшує запальний процес, пом’якшує, дезінфікує, очищує й знеболює горло.

Дещо рідше плоди анісу використовують при шлунково-кишечних хворобах. Засоби на основі анісового насіння чинять терапевтичний ефект на органи травлення через:

  • поліпшення моторної функції;
  • стимулювання секреції;
  • зниження кислотності шлункового соку;
  • зменшення газоутворення та усунення метеоризму;
  • ліквідацію спазмів;
  • послаблювальну дію.

Плоди анісу призначаються при ентериті, ентероколіті, метеоризмі, спазматичних запорах, кольках, втраті апетиту тощо.

При захворюваннях нирок і сечовидільної системи плоди анісу знищують бактеріальну інфекцію, позитивно впливають на запалені тканини, зменшуючи прояви больових відчуттів, а також сприяють подрібненню й виведенню конкрементів різного складу. Насіння анісу використовують при циститі, пієлонефриті, сечокам’яній хворобі тощо.

Для знеболення і зняття запалення готують відвар із плодів анісу. 1 ст. л. насіння заливають 250 мл води й проварюють на водяній бані 15 хвилин. Вживають по 1 ст. л. до чотирьох разів на добу.

Відомі медицині і заспокійливі властивості анісу, адже він нормалізує серцевий ритм і покращує мозковий кровообіг. Тож препарати на основі плодів рослини застосовують при безсонні, дратівливості та нервовому напруженні під час клімаксу.

Для поліпшення стану нервової системи п’ють анісовий чай, до складу якого може входити також кмин і фенхель.

У гінекології та акушерстві плоди анісу призначаються при болісних менструаціях, для нормалізації циклу, а також для стимуляції секреції молока у матерів, що годують грудьми. Аніс — один із найдієвіших лактогінних засобів, що пов’язано з його здатністю розслаблювати молочні залози й стимулювати вироблення пролактину.

Для збільшення кількості грудного молока 1 ст. л. плодів анісу заливають склянкою кип’ятку, настоюють 10 хвилин і випивають протягом дня, розділивши на дві порції.

Використання в косметології

Плоди анісу — популярний компонент у складі засобів для догляду за обличчям і тілом. Їхній позитивний вплив на стан шкіри пов’язаний зі здатністю:

  • тонізувати;
  • зволожувати;
  • заживляти пошкодження;
  • усувати подразнення;
  • розгладжувати зморшки;
  • стимулювати регенераційні процеси.

У домашніх умовах для омолодження шкіри й відновлення її еластичності готують маски з подрібненим насінням або ефірною олією анісу.

Аніс використовують і для виробництва масажних масел: він розслаблює м’язи завдяки сполукам калію і покращує настрій завдяки ароматичним властивостям.

Протипоказання і застосування в період вагітності

Анісу плоди протипоказано застосовувати:

  • в період вагітності (рослина підвищує тонус матки і може спричинити викидень або передчасні пологи);
  • при хронічних захворюваннях органів травної системи;
  • в разі схильності до алергії.

Як косметичний засіб для обличчя й тіла плоди анісу не можна використовувати, якщо на шкірі є вугровий висип.

Оскільки плоди анісу володіють бактерицидними властивостями, вони підсилюють дію антимікробних препаратів. Тож застосовувати їх одночасно з антибіотиками потрібно строго за призначенням лікаря.

За матеріалами:

  1. Гродзінський А. Лікарські рослини: енциклопедичний довідник. — К: Українська енциклопедія, 1992. — 564 с.
  2. Ковальов В. М., Павлій О. І., Ісаков Т. І. Фармакогнозія з основами біохімії рослин. — Xарків: Вид-во НФаУ, МТК-книга, 2004. — 704 с.
  3. Кобзар А. Я. Фармакогнозія в медицині. — К: Медицина, 2007. — 544 с.
  4. Муравьева Д. А. Фармакогнозия: с основами биохимии лекарственных растений. — М.: Книга по требованию, 2012. — 651 с.
Аніс
Лікарські збори і рослини, згадані в матеріалі